Айн Ренд (Ayn Rand)

Айн Ренд (Ayn Rand) (2 лютого 1905 — 6 березня 1982) — народжена в Росії американська письменниця, філософ, драматург та сценарист. Відома як автор бестселерів та творець філософської системи, що називається об’єктивізм. Народилась в єврейській родині в Санкт-Петербурзі, емігрувала до Сполучених Штатів у 1926 році. Працювала сценаристом в Голівуді та була автором драми, що була представлена на Бродвею в 1935—1936 рр. Стала відомою як автор “Джерела” (The Fountainhead) (1943), та найвідомішої праці — філософського роману “Атлант розправив плечі” (Atlas Shrugged) — надрукованого у 1957 році.

Політичні погляди Ренд знайшли відображення в її художніх творах та теоретичних працях. Робиться наголос на особистих правах (разом із приватною власністю) та вільному капіталізмі, що підтримуються конституційно обмеженою державою. Ренд була затятим противником колективізму та етатизму, а також фашизму, комунізму та соціальної держави. Вона була атеїстом та проповідувала ідею етичного егоїзму (який вона називала “раціональним інтересом до себе”) і так само була проти альтруїзму (який вона називала “моральним канібалізмом”).

Народилася Аліса Розенбаум (справжнє ім’я письменниці) у сім’ї торговця хімічними товарами. Будучи обдарованою і дуже впевненою у собі дівчинкою, вона рано стала інтелектуальною гордістю сім’ї, рідних і знайомих. Аліса почала писати дуже рано, створюючи свій власний вигаданий світ, який був для неї більш цікавим, ніж реальність. У дев’ять років вона вперше сказала собі, що хоче стати письменницею.

У 1916-му році і на все життя вона зацікавилась політикою, з радістю зустрівши лютневу революцію 1917 року і усвідомивши себе вільною від царської деспотії, громадянкою Росії. В цьому ж році вперше у її оповіданнях з’явилася політична тематика: її герої боролися проти царя або проти комунізму. В ці роки вона познайомилася з творчістю В.Гюго, який, на її думку, був єдиним письменником, який вплинув на неї.

Восени 1918-го року збанкрутілі Розенбауми переселяються в Крим, де Аліса закінчує школу і починає викладати основи грамоти місцевим червоноармійцям. Невдовзі сім’я повертається у Петроград і майбутня письменниця поступає в університет. В роки навчання в університеті вона знайомиться з іще одним письменником — Фрідріхом Ніцше, який також здійснив на неї сильний вплив. Навесні 1924 року вона закінчує університет, а на початку 1925-го року сім’я отримує запрошення від родичів відвідати Америку. До від’їзду Аліса встигає закінчити курси для бажаючих навчитися писати кіносценарії, що їй дуже знадобилося в Америці, де вона, одна зі всієї сім’ї, опинилася у 1926-му році.

Нове трудове життя Айн Ренд починає статистом в Голівуді, так як чотири готові кіносценарії, які вона привезла із собою в надії зацікавити кінопродюсерів, виявилися слабкими. У 1929-му році вона виходить заміж за артиста кіно Френка О’Коннора. У 1930-му — приступає до роботи над своїм першим романом „Ми — живі”. Цей роман, як вважала вона, повинен був стати протестом проти укладу життя в Росії і введенням в її філософію, майбутню філософію об’єктивізму.

Антикомуністичний настрій письменниці досить повно відображений в романі, який вийшов у 1936-му році в Америці, а у 1937-му — в Англії. Всі образи комуністів у ньому — злодії та циніки, а єдине порівняння для всієї постреволюційної Росії — кладовище. Тим не менше, для американців роман став справжнім відкриттям, а деякі критики і до сьогодні вважають, що за своїм художнім втіленням, емоціональністю і передачею „місцевого колориту” — це найкращий роман Айн Ренд. Оцінка роману надихнула письменницю і у 1937-му році вона закінчує невелику повість „Гімн”, яка у 1938-му році виходить в Англії і приваблює увагу незвичайною постановкою проблеми особистості та колективу. В цьому ж році Айн Ренд поступає на роботу в майстерню видатного американського архітектора, щоб краще зрозуміти реальну основу творчих пошуків свого нового героя — архітектора Рорка.

У 1939-му році Айн Ренд пише сценічну версію свого Романа „Ми — живі”, яка не принесла їй успіху.

У 1941-му році відмовляє пропозиціям двадцяти видавців щоб передати права на видавництво роману „Джерело” Боббс-Мерілу, і знову повертається до роботи над кіносценаріями.

„Джерело” виходить у світ у 1943-му році. Якщо романом „Ми — живі” начебто закінчується „російський період” творчості Айн Ренд, то роман „Джерело” — це вже нова, американська тематика, „новий американський період творчості”. „Джерело” — це перший роман в американській літературі, який можна назвати романом ідей, що визначило інтерес читачів не лише до нього, але й до особистості самої письменниці.

„Джерело”, хоч він і значно віддалений від попереднього роману, являє по суті лише перехідний етап до її найбільш значного твору „Атлант розправив плечі”, який виходить у світ у 1957-му році і більшістю критиків вважається найбільш значним і найкращим твором Айн Ренд. Це означає, що в „Джерелі” письменниця ще не знайшла повністю нових способів відображення художньої дійсності, ще не створила власну естетичну систему цінностей. В ньому вона використовує навички і штампи попереднього періоду, що говорить лише про те, що проблеми, які хвилювали її з дитинства, не знайшли свого найвищого вираження в її творчості. Ряд американських дослідників розглядають „Джерело” як результат подолання письменницею її захоплення філософією і героями Ніцше, що вони й намагаються довести порівняльним аналізом двох видань роману „Ми — живі”, хоча відомо, що друге видання з’явилося через майже двадцять років після першого.

Після появи „Атлант розправив плечі” Айн Ренд не хотіла більше повертатися до художньої творчості. Можна додати ще один відомий факт — останній роман давався письменниці дуже складно. Тільки одну промову Джона Галта вона писала майже два роки. Що ж змусило її сісти за роман? Біографи Айн Ренд, розповідаючи про історію створення, виділяють наступні найбільш принципові моменти. Перший — можлива необхідність для Айн Ренд ще раз пояснити читачам свої соціально-філософські погляди, не дивлячись на те, що вона вважала їх уже добре відомими для читача. На цьому наполягали її друзі, які вимагали продовження діалогу з читачами. Другий — необхідність в процесі створення роману опиратися на свої попередні творчі досягнення, які дозволили реально запустити весь складний механізм свого багатопланового, багаторівневого і досить тривалого роману.

Деякі критики вважають, що у питаннях, які стосуються тематики великих творів Айн Ренд опиралася на свою ранню творчість, а також на сценарії для кіно, роботу над якими вона продовжувала весь час, поки писала романи.

Перша назва її роману „Атлант розправив плечі” — „Страйк” і, ймовірно, ця назва повністю відповідає тематиці самого роману. Вона з’явилася під дією точки зору письменниці, яка висловлювалася в численних бесідах у вузькому колі друзів.

Вони наполягали на продовженні знайомства читачів з ідеями „Джерела”, тому що „народ цього потребує”. Айн Ренд відповідала: „Ах, вони цього потребують? А що, якщо я оголошу страйк? Що, якщо всі творчі люди у всьому світі оголосять страйк?” І, через деякий час додавала: „Це могло б стати чудовою темою для хорошого роману”.

Попри це, вся попередня творчість Айн Ренд витримана в дещо іншому ключі і не мала аналогів її „Атланту”. Дещо близьке до нього можна бачити лише у згаданій вище повісті „Гімн”, де ми можемо відшукати як близькі літературні ходи, так і загальне рішення ідейного конфлікту твору.

Як відомо, Айн Ренд — автор лише трьох романів, однієї повісті, кількох оповідань та кіносценаріїв. У їх появі є своє логіка, яка допомагає зрозуміти, чому Айн Ренд припиняє роботу над художніми творами. Роман „Ми — живі” — це реалістичний твір на конкретну тему; роман „Джерело” — соціальний роман з великою кількістю алегоричних та символічних рішень. В цьому романі можна помітити деякі риси, які так чи інакше можуть бути пов’язані з утопією; третій роман „Атлант розправив плечі” — повністю утопічний твір, хоча і в ньому є деякі реалістичні рішення.

В романі „Джерело” була поставлена проблема „вторинних” людей, тобто більшості людей на землі, які зобов’язані своїм існуванням „первинним”, бо можуть жити тільки за рахунок їх таланту. Первинні імпліцитно поставлені таким чином у ситуацію, коли їхню працю людство повинно високо оцінювати. Що може трапитися, якщо людство відмовиться виконувати цей свій „обов’язок” — це вже проблема наступного роману Айн Ренд „Атлант розправив плечі”.

Таким чином останній роман є художнім наслідком проблеми, яка поставлена і художньо вирішена у „Джерелі”. Саме тому Айн Ренд вважала зайвим подальше продовження своєї літературної творчості і таким чином „Атлант” з’явився тільки тому, що письменницю вразив образ „страйку” кращої частини людства — інтелектуальної еліти планети.

Якщо брати творчість Айн Ренд в цілому, то її, можливо, найкращий і технічно найбільш досконалий роман „Атлант розправив плечі” втілив у собі в „драматичній” формі всі найбільш важливі положення філософії Айн Ренд чи, як її ще називають, філософії об’єктивізму. Недарма перша хвиля критики, тобто найбезпосередніший відгук на новий літературний твір, був більш, ніж недоброзичливий.

Айн Ренд критикували всі: як справа, так і зліва. Більш пізні відгуки вже не були настільки безапеляційно негативні, з’явилися згадки про художні достоїнства книги, про незвичайний характер її героїв, про чудову архітектоніку, що цілком справедливо, адже мова йшла про роман, який нараховував більше тисячі сторінок.

Наприкінці п’ятдесятих років Айн Ренд зайнялась філософією, випускаючи такі книги, як: „Капіталізм: невідомий ідеал”, 1966; „Для нового інтелектуала”, 1961; „Введення у філософію пізнання об’єктивізму”, 1979; „Нові ліві: антиіндустріальна революція”, 1971; „Філософія: кому вона потрібна”, 1982; „Добродійність егоїзму”, 1964; вплив яких Америка відчуває і сьогодні. Айн Ренд стає однією з філософів двадцятого століття. І хоча продано вже більше 30 мільйонів екземплярів її праць, закінчено переклад їх на багато іноземних мов, інтерес до них не слабшає.

Бібліотека конгресу США повідомляє, що її книги, а особливо — „Атлант розправив плечі”, займають друге місце в опитуваннях про книги, які найбільше читають, а також про книги, які найбільше впливають на вибір життєвої позиції американців.

Айн Ренд сама визнавала, що розвинути її філософські положення неможливо за життя одного покоління людей.

Цитати

Креативна людина мотивується бажанням створювати, а не бажанням „перемагати інших”.

Багатство — це наслідок людської здатності мислити.

Романи та повісті

• Ми — живі (We the Living) (1936)
• Гімн (Anthem) (1938)
• Джерело (Fountainhead) (1943)
• Атлант розправив плечі (Atlas Srugged) (1957)

Посилання

• Запитання та відповіді про біографію Айн Ренд (англ.)
• Ayn Rand Lexicon (англ.)
• Відео-інтерв’ю з Айн Ренд (англ.)
• Айн Ренд у Вікіпедії (укр.)
• Сайт про Айн Ренд (рос.)

Книги Айн Ренд