Артур Шопенгауер (Arthur Schopenhauer)
Артур Шопенгауер (Arthur Schopenhauer) (1788-1860) — один з найбільш відомих мислителів ірраціоналізму, мізантроп, тяжів до німецького романтизму, захоплювався містикою, вивчав філософію Імануїла Канта та філософські ідеї Сходу, а також стоїків — Епіктета, Овідія, Ціцерона. Критикував своїх сучасників Гегеля та Фіхте. Досконало володів латинською, англійською, французькою, італійською та іспанською мовами.
Називав світ, як протилежність софістським міркуванням Лейбніца — “найгіршим із можливих світів”, за що отримав прізвисько “філософ песимізму”.
Життя Артура Шопенгауера
Артур Шопенгауер народився у родині данцигського банкіра у 1788 році. Його мати — видатна німецька писменниця Анна Шопенгауер після смерті чоловіка переселилася у Веймар. Глибоко вражений смертю батька, майбутній філософ деякий час займався комерційною діяльністю, яка була йому глибоко огидною.
Вже в юності в його характері виявляються задатки песимізму, які наклали відбиток на його життя та життєву рефлексію.
Шопенгауер боявся людей. Спав зі зброєю під подушкою. Обожнював свого песика Атму. Після смерті домашнього улюбленця, господар поставив йому пам’ятник.
Коли Артуру виповнився 21 рік, він вступив на медичний факультет Геттінгенського університету, де під впливом Г. Е. Шульца зацікавився філософією. У 1811 р. він переселився до Берліна, де в той час перебував уславлений Фіхте.
Через два роки Шопенгауер випустив свою першу роботу: “Про чотирьохякісний корінь достатньої основи”. Навесні 1814 р. він переселився до Дрездена, де і була написана головна його робота “Світ як воля і уявлення” (1818).
З 1820 по 1831 рр. Шопенгауер працював в Берліні приват-доцентом. Тут проявилися характер філософа і його безкомпромісність в поглядах на філософію — викладаючи, він спеціально ставив свої лекції в розкладі на години, коли читав Гегель. Ясна річ, студенти переважно віддавали перевагу останньому (вчення Гегеля тоді саме стало «ядром» європейської філософії). Шопенгауер не на жарт гнівався і не приховував свого презирства до Гегеля, називаючи його вчення вершиною тупості і недалекоглядності (втім, в тому ж дусі він висловлювався про всі тогочасні течії у філософії, називаючи свою філософію єдиноправильною).
Згодом філософ відмовився від викладацької діяльності та залишок життя провів у Франкфурті-на-Майні, де і помер у 1860 р. Перед смертю Шопенгауера запитали, де він бажає бути похованим. На що філософ відповів: «Немає значення: вони все одно мене знайдуть».
Риси характеру та стиль життя
Артур Шопенгауер був старим холостяком та славився своєю внутрішньою душевною свободою, байдуже ставився до елементарних благ, але цінував здоров’я. Відрізнявся різкістю суджень. Був вкрай честолюбним. Відрізнявся недовірою до людей і гіпертрофованою підозріливістю. Панічно боявся померти від заразної хвороби і тільки-но зачувши про можливу епідемію, відразу ж змінював місце проживання.
Найбільше часу проводив у кабінеті своєї двокімнатної квартири, де його оточували погруддя Канта, портрети Гете, Декарта і Шекспіра, бронзова статуя Будди та шістнадцять гравюр на стінах із зображеннями собак.
Як і більшість філософів, Шопенгауер значну частину свого часу проводив за читанням книг. Однак, до цього заняття філософ ставився критично. В своєму творі “Parerga und Paralipomena” він писав, що надмірне читання не тільки безглузде, але й шкідливе для розуму, оскільки привчає його запозичати ідеї із зовнішніх джерел, а не із власного розуму.
Шопенгауер з презирством ставився до “філософів” та “вчених”, діяльність яких переважно складається із цитування та дослідження книг – він виступав за самостійне мислення.
Філософія та вчення Шопенгауера
Вчення Шопенгауера — об’єктивний ідеалізм у поєднанні з ідеалізмом суб’єктивним. Філософ пропонує синтезувати раціональне та інтуїтивне мислення, так як це єдині складові людського пізнання. Крім зовнішнього досвіду і раціонального пізнання, яке базується на ньому, існує внутрішній досвід. Причому інтуїтивне пізнання виникло раніше, ніж логічне, тому розум повинен базуватися на інтуїції і повинен доповнюватися нею.
Специфічною особливістю вчення Шопенгауера є волюнтаризм. Шопенгауер услід за Кантом розрізняє “річ в собі” та “явища”. “Річ в собі”, на його думку, піддається пізнанню. Це не що інше, як “воля”. “Воля” становить абсолютний початок будь-якого буття, вона породжує явища або уявлення.
Як річ в собі, воля завжди абсолютно вільна. Вся сукупність явищ природи навпаки, підкоряється закону достатньої причини і існує, тобто є необхідною. Людина теж явище, тому її дії в емпіричному світі необхідні. Це означає, що всі акти волі визначаються мотивами, незалежними від суб’єкта. Характер кожної людини фатально реагує на всі мотиви та спонукання, виключаючи будь-які довільні дії. Людина — раб свого характеру.
Шопенгауер вважав, що людське життя неодмінно протікає між бажанням і задоволенням. Бажання за своєю природою — страждання, задоволення страждання швидко переповнює людину, ціль видається примарною, володіння нею втрачає привабливість. Як тільки потреба задоволена, в життя приходять перенасичення і нудьга, які залишають відбиток відчаю навіть на забезпечених і щасливих. Те, що називають щастям, завжди негативна характеристика і зводиться лише до позбавлення страждання. Але далі або нове страждання, або нудьга. Страждання притаманне життю, і від випадку залежить усунення не страждання, а лише його конкретної форми.
Закон об’єктивізації: “Що більш досконалий і свідомий рівень виявлення світової волі досягається, то більш трагічного характеру він набуває”. “Що більш розумна та глибша людина — тим складніше і трагічніше її життя”.
В протиріччя входять дві сили: стихія “світової волі” та людський розум. В пошуках сенсу людина створює різні релігії та філософії, щоб зробити життя “стерпним”.
Шопенгауер вважає, що людство вже винайшло засіб від відсутності сенсу — ілюзії, вигадування занять. Людина — це істота, в якій “світова воля” бореться сама із собою. Способи достойного життя (пошук “тихих заводей”):
- мистецтво, яке створює ілюзію краси;
- етичний (моральний) аскетизм: відмова від спокус, тобто безглуздої трати енергії;
- філософія, яка виявляє справжню причину трагічності буття.
Цитати Шопенгауера
Будучи самотнім, кожен бачить в собі те, чим він є насправді.
Майбутнє приховане для нас не в сучасному, а в майбутньому. Час — це лише посередник між можливим і дійсним.
Самотність — доля всіх видатних умів.
Кожного разу, коли помирає людина, гине світ, який вона носить у своїй голові; і що більш інтелігентною є ця голова, тим більш чіткий, зрозумілий, значний та обширний світ; тим жахливіша його смерть.
Смерть, по суті, те саме, що й життя. Тому що тільки час, нікчемний, слугує для них різницею.
Те, що люди звикли називати долею, є всього лише сукупністю вчинених ними дурниць.
Хто не любить самотності, той не любить свободи. Адже тільки в самотності можна бути по-справжньому вільним.
Світ — це клініка невиліковних хворих.
Щоб оцінити стан людини з точки зору щастя, потрібно знати не те, що приносить їй задоволення, а те, що засмучує її, і що більш незначним буде це останнє, тим щасливішою буде людина.
Кожна людина може бути самою собою тільки коли вона самотня.
Є одна вроджена для всіх помилка — це переконання, що всі ми народжені для щастя.
Співчуття — основа всієї моралі.
Як ліки не досягають своєї цілі, коли доза занадто велика, так і критика — коли вона переходить міру справедливості.
Істинна дружба — це одна з тих речей, про які, як і про гіганських морських змій, достеменно невідомо, чи є вони вигаданими, чи все-таки десь існують.
Немає кращої втіхи в старості, ніж усвідомлення того, що вдалося всю силу молодості вкласти у творіння, які не старіють.
Якщо підозрюєш когось в брехні — притворись, що віриш йому, тоді він бреше ще нахабніше і попадається. Якщо ж в його словах прослизнула істина, яку йому хотілось би приховати — притворись, що не віриш йому, і він розкаже іншу частину істини.
Не говори своєму другові того, чого не повинен знати твій ворог.
З точки зору молодості життя — це безкінечно довге майбутнє; з точки зору старості — дуже коротке минуле.
Милосердя до тварин так тісно пов’язане з добротою характеру, що можна впевнено стверджувати, що не може бути добрим той, хто жорстоко поводиться з тваринами.
Здоров’я настільки важливіше за всі інші блага життя, що здоровий жебрак набагато щасливіший за хворого короля.
Однією із суттєвих перешкод для успішності роду людського варто вважати те, що люди прислухаються не до того, хто розумніший за інших, а до того, хто голосніше говорить.
Середньостатистична людина шукає способи “вбити” час, людина ж талановита намагається його використати.
Багатство схоже на солону воду: що більше її п’єш — то сильніша спрага.
Бібліографія
“Про четвертий корінь закону достатньої причини” (Über die vierfache Wurzel des Satzes vom zureichenden Grunde, 1813)
“Про зір та квіти” (Über das Sehn und die Farben, 1816)
“Світ як воля і уявлення” (Die Welt als Wille und Vorstellung, 1819)
“Про волю в природі” (Über den Willen in der Natur, 1836)
“Про свободу волі” (Über die Freiheit des menschlichen Willens, 1839)
“Дві основні проблеми етики” (1841)
“Parerga und Paralipomena” (1841, 1851 — два томи)
“Нові Paralipomena” (1860)
Посилання
- Життя та біографія Артура Шопенгауера в Стенфордській енциклопедії філософії (англ.)
- Ессе про Артура Шопенгауера (англ.)
- Творчість Артура Шопенгауера (англ.)
- Творчість Артура Шопенгауера в бібліотеці lib.ru (рос.)
