Аристотель (Aristotle)

Аристотель (384 до н.е. — 322 до н.е.) — давньогрецький універсальний вчений, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки. Народився в місті Стагіра. 367 до н.е. — 347 до н.е. вчився в академії Платона в Афінах, у 343 до н.е. — 335 до н.е. був вихователем сина царя Македонії Філіппа — Александра. У 335 до н.е. повернувся в Афіни, де заснував свою філософську школу — перипатетиків. Серед його творів — «Нікомахова етика», перша «Поетика».

Аристотель вплинув на весь подальший розвиток наукової і філософської думки. Його твори стосувалися практично всіх галузей знання того часу. Зібрав і систематизував величезний природничо-науковий матеріал своїх попередників, критично його оцінив, виходячи зі своїх філософських поглядів, і сам здійснив ряд глибоких спостережень. У фізичних трактатах «Фізика», «Про походження і знищення», «Про небо», «Про метеорологічні питання», «Механіка» і інших виклав свої уявлення про природу і рух. Фізика в нього в своїй основі умоглядна. Первинними якостями матерії він вважав дві пари протилежностей «тепле — холодне» і «сухе — вологе», основними (нижчими) елементами, чи стихіями, — землю, повітря, воду і вогонь (своєрідна «система елементів»), що є різними комбінаціями первинних якостей; з’єднанню холодного із сухим відповідає земля, холодного з вологим — вода, теплого із сухим — вогонь. П’ятим, найбільш зробленим елементом вважав ефір.

Погляди на світ виклав у своїй космології, що панувала в науці до М. Коперника. За Аристотелем, Всесвіт складається з ряду концентричних кришталевих сфер, що рухаються з різними швидкостями і приводяться в рух крайньою сферою нерухомих зірок; у центрі Всесвіту розташована нерухома Земля, навколо якої по концентричних колах обертаються планети. Область між орбітою Місяця і Землі (так званий підмісячний світ) є областю безладних нерівномірних рухів, а всі тіла в ній складаються з чотирьох нижчих елементів: землі, води, повітря і вогню. Земля, як найважчий елемент, займає центральне місце, над нею послідовно розміщаються оболонки води, повітря і вогню. Область між орбітою Місяця і крайньою сферою нерухомих зірок (так званий надмісячний світ) є областю вічних рівномірних рухів, а самі зірки складаються з п’ятого елемента — ефіру. Дослідження Аристотеля відносяться також до механіки, акустики й оптики. Зокрема, звук пояснював «струшенням» повітря звучним тілом, луну — відбиванням звуку, виступав проти деяких теорій Евкліда.

Фізика Аристотеля, заснована на принципі доцільності природи, хоча і містила окремі правильні положення, разом з тим відкидала прогресивні ідеї геліоцентризму.

Товариські відносини між Платоном і Аристотелем, як між добрим учителем і здібним учнем, не заважали Аристотелеві критично відноситись до слів учителя. Звідси пішла легендарна фраза: «Платон мені друг, але істина дорожча».

Аристотель жив і працював у той час, коли культура вільних грецьких держав-міст досягла найвищого розквіту і почала поширюватись разом із завойовницькими війнами Александра Македонського далеко за межі Балканського півострова. Культура Еллади проникає в Єгипет, Персію, Межиріччя Тигру і Євфрату, Середню Азію та Індію.

На долю Аристотеля випала місія підвести підсумок досягнень учених і філософів античної Греції і, узагальнивши їх працю, передати наступним поколінням. Тільки його геній був здатним виконати це титанічне завдання. Він був одним із великих енциклопедистів, відомих людству. Ним були закладені основи біології, фізики, етики, логіки, психології, соціології…

Великий філософ Аристотель у житті був малоприємною і різкою людиною. Тому, коли помер Александр Македонський — його вихованець і покровитель, — Аристотель зрозумів, що його може спіткати доля філософа Сократа, засудженого афінянами на смерть. Випереджуючи таку подію, Аристотель поспішив втекти з Афін. «Хочу позбавити афінян нового злочину проти філософії», — пояснив він друзям причину своєї втечі.

Метод пізнання

В Аристотелевій «фізиці» нема ні математичних формул, ні описів дослідів і приладів. Аристотель приходить до тих чи інших висновків шляхом міркувань, установлення логічних протиріч у висновках, що випливають з тих чи інших припущень. Такий метод, метод діалектики і логіки, був у великому ході в древніх мислителів. Сократ, висуваючи ті чи інші положення, ставив питання, придумував відповіді, зіставляв ці відповіді і показував логічну суперечливість тих чи інших відповідей, що здаються на перший погляд очевидними. Тим самим він доводив їхню неправильність, абсурдність.

Філософія Аристотеля

Довгі роки (366-357) він пробув в академії як учень та викладач, але по смерті Платона залишив Атени та подався до Малої Азії, а потім зробився вихователем наступника македонського трону, Александра (пізніше «Великого»). Закінчивши виховну працю, Аристотель повернувся до Афін, де заснував власну вищу школу — «ліцей» (чи лікей, також «перипатетична» школа), де працював від 333 до 322 р., до смерті. Вже в раніші роки свого життя Аристотель писав діалоги. В ліцеї Аристотель почав писати трактати, або замітки для власних викладів, які видано щойно по його смерті (можливо, що серед них є й записки його викладів, писані слухачами). З діалогів залишилися лише уривки, з пізніших творів страчена лише частина.

Аристотель був ученим універсальним: він залишив трактати з галузі логіки та теорії поезії, з зоології та фізіології, з астрономії та історії права.

Досягнення в галузі логіки

Великі досягнення має Аристотель в галузі логіки. За понад 2 тис. років дуже мало змінили в його теоріях, хоч було чимало спроб реформ логіки. Аристотель зводить у систематичну єдність логічні теорії попередників та додає до них теорію доказу («силогізм»), теорію викладу («топіка») тощо. Окремий твір присвячує Аристотель найвищим поняттям, яким є підрядні усі інші. Цих «категорій» є десять:

1. субстанція (усія)
2. кількість
3. якість
4. відношення (реляція)
5. місце
6. час
7. положення
8. посідання (габітус)
9. діяння або чинність, активність
10. терпіння, пасивне приймання ззовні.

Аристотель подає також перший (дуже загальний) поділ наук (теоретичних, практичних та поетичних —”технічних”). Значення пізнання в людському житті на погляд Аристотеля є дуже велике — людина від природи прагне до пізнання. Пізнання («теорія» в грецькій мові є наглядання, неабстрактне мислення) є найвища ціль життя, пізнання — божественна форма життя людини.

В пізнанні Аристотель розрізняє різні ступені:

1. практичне вміння («техне»), що, розуміється, базується на знатті про об’єкти, на які спрямована практична чинність;
2. розумування («фронезіс»);
3. наука;
4. мудрість («софія»);
5. розум («нус»), що є продуктивна сила пізнання.

Досягнення в галузі метафізики

В уривчастих трактатах обговорює Аристотель загальні проблеми теорії буття. Ці практики дістали випадкову назву «метафізики», де уміщено було їх у збірки творів Арістотеля поза («мета») фізикою. Переглядаючи всі різноманітні питання, що Аристотель їх освітлює в «метафізиці», можемо сказати, що маємо тут справу з уявленням про те, що буття піднімається в кожній сфері ступенями «догори». Аристотель ще менше, аніж Платон закінчив «систему філософії» (як не зробила цього й більшість визначних філософів); тому ми можемо лише на кількох прикладах з’ясувати характер його філософічних поглядів. Як Платон розрізняє матеріальний, смисловий світ та правдиве ідеальне буття, так Аристотель протиставляє «матерію» та «форму» (по грецьки «морфе» — пор. слово «морфологія»); так само протиставляє він і «матерію» та «ціль» («телос» — пор. слово «теологія») в кожній речі. Важливе є і розрізнення типів причин у Аристотеля — в кожній речі, що постає, маємо чинні:

1. причину матеріальну
2. причину формальну
3. причину чинну
4. причину кінцеву, або цільову («кавза фіналіс»),

Аристотель пояснює цей розподіл, на прикладах, взятих з галузі природи та мистецтва.

Досягнення в галузі фізики

«Фізика» Аристотеля, система світу в його уявленні, є підсумок античної науки і в основі своїй протрималася 1500 років. Якщо пізніше вона може й затримувала розвиток науки, то винен в цьому не Арістотель, — в перші часи вона була найновішою системою поглядів на світ. Світ Аристотель уважає обмеженим, в центрі стоїть земля. (Були в античності й теорії геліоцентричні, що припускали, що Земля рухається навколо Сонця, як це думали деякі піфагорейці, але цій теорії суперечили відомі тоді факти — нпр. відсутність паралаксу зір). Світ складається з чотирьох елементів (земля, вода, повітря, вогонь), з яких має своє природне місце в космосі (від центру в тім порядку, як перераховано вище). Рухи тіл, наприклад, той факт, що важкі тіла падають, а легкі піднімаються догори, з’ясовується в тенденції елементів прийти до своїх природних сфер, інші рухи повстають під впливом сил. Поза межами «земного» («підмісячного») світу знаходяться планети (сім, рахуючи також Сонце та Місяць) і зорі. Вони всі рухаються шляхами, що є складеними комбінаціями кіл («опіцикли», 55 різних рухів). Рухи планет походять від постійної чинності «першого рухача», Бога. Ці уявлення, власне, є енциклопедією тодішнього знання, його, щоправда, Аристотель освітлює з певного філософічного пункту. Більше нового додає він у філософічному освітленні загальних питань: проблеми руху та зміни в «фізиці» (книзі під цією назвою).

Вибрані цитати Аристотеля

• Природа якісної зміни речі і її виникнення — одна і та ж
• Чи не тому зміна однієї речі на іншу буває безкінечною, що знищення одного — це і є виникнення іншого, і виникнення одного — це знищення іншого?
• Є три сили душі, які головують над вчинком та істиною: почуття, розум та воля
• Мудра людина не тільки знає наслідки із принципів, але й володіє істинним знанням самих принципів
• Подібно до того, як на олімпійських змаганнях вінки отримують не найкрасивіші та найсильніші, а ті, хто бере участь у змаганні (адже переможці бувають тільки з їх числа), так і в житті прекрасного та доброго досягають ті, хто здійснює правильні вчинки. І навіть життя саме по собі приносить їм задоволення
• Добропорядність та порядна людина — це та, яка користується меншим від того, на що заслуговує
• Дружба найкращих людей базується на порядності, дружба більшості — на вигоді, а дружба людей грубих та банальних — на насолоді, яку вони отримують
• Найміцніша, найвірніша та найпрекрасніша дружба — це взаємна любов людей достойних, в основі якої, звісно, знаходиться доброчинність та благо. Доброчинність, на якій базується дружба, незмінна, так що незмінна й сама дружба
• Етична порядність залежить від задоволення та страждання: оскільки, якщо дурно ми поступаємо заради задоволення, то від прекрасних поступків відмовляємося, щоб уникнути страждань
• Розум полягає не лише у знанні, але й у вмінні використовувати знання на справі
• Честь — це нагорода, яку людина отримує за доброчинність
• Ті, для кого навіть честь — дрібниця, для тих і все інше [не має значення]
• Ми втрачаємо відпочинок, щоб отримати відпочинок, і ведемо війну заради миру
• Майже всі тирани виросли із демагогів, які отримали довіру народу тим, що зводили наклеп на знатних
• У великому тілі прихована краса, а маленькі можуть бути граційними і пропорційними, але не прекрасними
• У справі виховання розвиток навичок повинен передувати розвитку розуму
• Найбільші злочини здійснюються від прагнення до надміру, а не до предметів першої необхідності
• Виховання потребує трьох речей: дару, науки та вправ
• Кожен може розізлитися — це легко. Але розізлитися на того, на кого потрібно і настільки наскільки потрібно і з тієї причини, з якої потрібно і так, як потрібно — це дано не кожному
• Як досягнути успіху учням? — Доганяти тих, хто попереду і не чекати тих, хто позаду
• Комедія зображає людей гірших, а трагедія — кращих, ніж ті, які існують насправді
• Краще досконало виконати невелику частку справи, ніж зробити погано в десять разів більше
• Початок — це більше, ніж половина справи
• Не потрібно вимагати від оратора наукових доказів, так само, як не потрібно від математика вимагати емоційного переконання
• Політика не створює людей, а бере їх такими, якими їх створила природа

Праці Аристотеля

• Вибрані праці англійською мовою (The Collected Works Online)
• Велике зібрання праць Аристотеля
• Поетика
• Політика
• Нікомахова Етика
• Фізика
• Категорії
• Метафізика
• Риторика