Йозеф Алоіс Шумпетер (Joseph Alois Schumpeter)

Йозеф Алоіс Шумпетер (Joseph Alois Schumpeter) (1883-1950) — візіонер, один із найвидатніших соціологів і економістів минулого сторіччя. Він створив оригінальну теорію економічного розвитку, що здійснила глибокий вплив на сучасну соціологію та економічну науку. Значним внеском стала його модель динамічного розвитку, в яку вдало “вмонтовані” інституціонально-соціальні фактори.

Біографія

Народився 8 лютого 1883-го року в Тресті (Австро-Угорщина). Помер 8 січня 1950 року в Тактонік (штат Коннектикут).

Освіту отримав у Віденському університеті, де вивчав право та економіку. У 1919-му році був запрошений на посаду міністра фінансів Австрійської республіки, на якій розробив план фінансової стабілізації.

Його ідеалом була сильна влада, яка завжди сходиться в думках і яка змогла б ввести податок на капітал для забезпечення іноземних позик, необхідних для перебудови економіки. Він прагнув до збалансованого бюджету.

Через два роки після виходу із уряду Шумпетер витримав ще одне “випробування практикою” — він очолив невеликий банк. Однак кар’єра фінансиста-практика також йому не вдалася і у 1924-му році банк під його керівництвом банкрутує, а сам Шумпетер, втративши свої достатки, повертається до академічної діяльності.

Спершу він викладає у Японії, потім очолює кафедру державних фінансів у Бонському університеті. У 1932-му році Шумпетер приймає запрошення на посаду в Гарвардському університеті, де залишається до кінця життя.

Дослідження та теорія

Найбільш значним твором Шумпетера-теоретика стала його робота “Теорія економічного розвитку” (Theory of Economic Development), видана у 1912-му році.

Шумпетер наполегливо підкреслює відмінності між поняттями “капіталіст” і “підприємець”. Фігура підприємця характеризується не тим, чим він володіє, а особливими якостями характеру — ініціативою, авторитетом, даром передбачення, готовністю ризикувати.

Шумпетер багато досліджень присвятив інноваціям. На його думку, великий технічний поштовх, як снігова куля, що котиться з гори, супроводжується супутніми змінами, що приводить до загального та довгострокового економічного піднесення. Однак супутні йому масовані інвестиції, що обумовлюють зростання масового виробництва, є разом з тим фактором, що сповільнює нововведення. Таке сповільнення послабляє, а потім і зводить до нуля ефект від інновацій. Тоді настає рецесія, і тільки нові великі нововведення стають імпульсом до наступного промислового піднесення.

На думку Шумпетера, економічний розвиток завжди має переривчастий і нерівномірний характер і постійно зазнає на своєму шляху труднощів. Тому стан ринкової рівноваги — це лише теоретична конструкція, оскільки конкуренція являє собою постійний “процес творчого руйнування”, при якому нові та якісно кращі технології та вироблені за їх допомогою товари витісняють застарілі технології і товари. Історія капіталізму — це історія творчого руйнування, вважає Шумпетер. Фабрика зруйнувала кустарне (ручне) виробництво, автомобіль витіснив кінне візництво, електричне світло зробило непотрібними гасові лампи. Тому процес, що є основою такого творчого руйнування, вважається відмітною ознакою капіталістичного розвитку. Дослідження технічних, виробничих та організаційних нововведень, на думку Шумпетера, мали вирішальне значення.
У поняття “нововведення” (інновація) він вкладає такий зміст:

• винахід і вдосконалення нових продуктів і технологій;
• відкриття нових ринків товарів або робочої сили;
• зміни в організації та структурі підприємств.

Принциповою відмітною рисою концепції Шумпетера, що дає підстави назвати її соціологічною, слід вважати те, що першоджерело інновацій він виявляє не у сфері економічній, а в соціально-психологічній. Воно пов’язане з природною схильністю людей до винахідництва, до відкриттів і змін. Щоправда, ця риса властива не всьому людству, а тільки невеликій його частині. Слід відзначити ще одне важливе відкриття Шумпетера: дана властивість людської натури – пристрасть до винахідництва і нововведень — не завжди збігається з прагненням до наживи. Навпаки, вважає він, прагнення до винахідництва і до нововведень найчастіше має у людей такого типу автономний, самодостатній характер. Такий тип винахідника-підприємця отримав у Шумпетера назву новатора. У концепції австрійського соціолога та економіста, на наш погляд, слід виділити такі моменти:

1. Генератором процесу “творчого руйнування” є романтик-одиночка, підприємець-винахідник, новатор.
2. Його винаходи і нововведення автономні. Це означає, що інновації з’являються не тому, що в споживачів змінилися смаки і з’явилися нові потреби. Залізниці виникли не тому, що людям набридло їздити на конях. Інновації стають можливими лише тому, що існують діяльні і творчо обдаровані новатори.
3. Однак інноваційна діяльність стає можливою лише зі створенням і успішною діяльністю фірми: більшість новаторів змогли втілити в життя свої ідеї лише в рамках фірми. Відсутність умов (включаючи історичні) для функціонування підприємства прирікає ідеї новатора на загибель.
4. Розпочинаючи інноваційну діяльність, новатор слухається свого природного творчого інстинкту, мета його — досягнення успіху й почуття морального задоволення. Але для поширення інновацій на інші підприємства й галузі економіки Велике значення має одержання високого прибутку (надприбутку).

Характерною рисою інновацій є їх розрізненість, переривчастість, чергування злетів і провалів. Лише з часом вони “розтікаються” по всьому економічному простору. Серйозними перешкодами на шляху їх просування, пише Шумпетер, стають концерни, тому що нововведення призводять до прискореного морального “старіння” виробничого устаткування великих підприємств. Однак, зрештою, інновації долають і ці перешкоди, а хвиля нововведень захльостує і великомасштабне виробництво.

Шумпетер переконаний, що й економічне зростання, і сам розвиток капіталізму можна пояснити лише успішною діяльністю новаторів. Саме нові винаходи примножують продуктивні сили та уможливлюють економічний прогрес. Інноваційний потенціал підприємств — це і є внутрішній потенціал розвитку суспільства. Ні поліпшення ситуації на стороні попиту, ні позитивні зрушення на стороні пропозиції, ні заходи державного регулювання в галузі циклічної, фінансової або податкової політики, вважає Шумпетер, не здатні викликати економічне піднесення. Тільки нововведення підприємців можуть давати справжні прибутки, тільки вони стають джерелами нового господарського піднесення, що породжує нову хвилю інновацій. І навпаки, відсутність інноваційного розвитку призводить до застою й занепаду в соціально-економічному та політичному житті.

Ця теза Шумпетера викликала особливий інтерес з боку представників економічної соціології. Він стверджує, що саме інноваційна функція новаторів-одиночок, підприємницької еліти стає необхідною умовою успішного розвитку сучасної індустріальної системи. Не принцип невидимої руки (як вважав Сміт), не докорінні перетворення соціально-економічних структур (за Марксом), не історичні закономірності (історична школа), а саме і тільки інноваційний потенціал творчої меншості створює основу індустріального розвитку.

Однак самі по собі успіхи великого капіталістичного виробництва підривають творчий потенціал новаторів-одинаків. Промислові концерни, озброєні передовою технологією, виробляють величезну кількість високоякісних і дешевих товарів, що приводить до зростання добробуту населення. Одночасно конкуренція з боку великого бізнесу створює все більше перешкод розвитку малих інноваційних фірм, кількість яких неухильно скорочується. Талановитим новаторам-одиночкам, виштовхнутим із бізнесу, важко виявити свою обдарованість в інноваційній діяльності концернів. У бюрократичній організації цих капіталістичних монстрів, що планують технічний прогрес у рамках цілих науково-технічних галузей, талановиті винахідники-одиночки не знаходять застосування своїм здібностям. Мислячі люди починають відвертатися від капіталізму, говорив Шумпетер, незважаючи на ефективність його виробничого потенціалу. Капіталізм, ще будучи економічно стійким і навіть зміцнюючи свої позиції, писав Шумпетер, вносить у людське мислення такий раціоналістичний струмінь, завдяки якому складаються умонастрій і спосіб життя, не сумісні з передумовами, мотивами і суспільними інститутами. І хоча це не обумовлюється економічною необхідністю і, можливо, навіть суперечить інтересам економічного благополуччя, він перетвориться на систему, яку можна назвати соціалізмом або ще як-небудь залежно від смаків і прийнятої термінології.

Звертаємо увагу на те, що, висловлюючи такий прогноз, Шумпетер ще раз дистанціюється від економічного детермінізму. Першопричину суспільного розвитку він вбачає не в економічній сфері, а поза нею — у сфері соціальній, і в ній же він намагається відшукати імпульси, що ведуть до соціально-економічних змін. Не всьому пророцтву Шумпетера призначено було збутися. Не виправдалися його побоювання щодо неминучої загибелі (або згасання) в умовах ринку малого інноваційного підприємництва. Навпаки, в останні два десятиліття спостерігається зростання кількості малих підприємств інноваційного характеру, що супроводжується збільшенням питомої ваги їхньої продукції у ВВП і експорті ряду індустріальних країн.

Цитати Шумпетера

Насправді інтелектуали — це люди, які володіють писемністю. А від інших людей, які роблять те саме, їх відрізняє відсутність прямої відповідальності за практичні справи.

Виборчий бюлетень сильніший, ніж кулі.

Посилання

• Йозеф Шумпетер, біографія (PDF, англ.)
  
• Йозеф Шумпетер “Капіталізм, соціалізм і демократія”
  
• Йозеф Шумпетер “Процес творчого руйнування є самою сутністю капіталізму”