Петро I Олексійович

Петро Олексійович Романов (народився 9 червня 1672 (за старим стилем) — помер 28 січня 1725) — юридично обіймав посаду царя Великої, Малої і Білої Русі (1682-1725 роки), з 1721 також посаду імператора заснованої ним Російської імперії під ім’ям Петро I.

Молодший син царя Олексія Михайловича від другого шлюбу з Наталією Наришкіною народився 30 травня 1672 року. У дитинстві Петро отримав домашню освіту, з юних років знав німецьку мову, потім вивчав голландську, англійську і французьку мови. За допомогою палацових майстрів освоїв багато ремесел (столярне, токарне, збройове, ковальське тощо) Майбутній імператор був фізично міцний, рухливий, допитливий і здатний, володів хорошою пам’яттю.

У квітні 1682 Петро був зведений на престол після смерті бездітного царя Федора Олексійовича в обхід свого зведеного старшого брата Івана. Однак сестра Петра та Івана, царівна Софія, і родичі першої дружини Олексія Михайловича, Милославські, використали стрілецьке повстання в Москві для палацового перевороту. У травні 1682 прихильники і родичі Наришкіних були вбиті або заслані, “старшим” царем був оголошений Іван, а Петро — “молодшим” царем при правительці Софії.

При правительці Софії Петро жив у селі Преображенському під Москвою. Тут зі своїх ровесників Петро сформував “потішні полки” — майбутню імператорську гвардію. У ті ж роки царевич познайомився з сином придворного конюха Олександром Меншиковим, який надалі став “правою рукою” імператора.

У другій половині 1680-х років почалися зіткнення між Петром і Софією Олексіївною, яка прагнула до єдиновладдя. У серпні 1689, отримавши звістки про підготовку Софією палацового перевороту, Петро поспішно виїхав з Преображенського в Троїце-Сергієву Лавру, куди прибули вірні йому війська і його прихильники. Озброєні загони дворян, зібрані гінцями Петра Олексійовича, оточили Москву, Софія була відлучена від влади і поміщена в Новодівочий монастир, її наближені заслані або страчені.

Після смерті Івана Олексійовича (1696) Петро Олексійович став єдинодержавним царем.

Реформи

Володіючи сильною волею, цілеспрямованістю та великою працездатністю, Петро протягом усього життя поповнював свої знання та навички в різних областях, приділяючи особливу увагу військовій та морській справі. У 1689-1693 роки під керівництвом голландського майстра Тіммермана і російського майстра Карцева Петро вчився будувати кораблі на Переславському озері. У 1697-1698 роках під час першої закордонної поїздки пройшов повний курс артилерійських наук у Кенігсберзі, півроку працював теслею на верфях Амстердама (Голландія), вивчаючи корабельну архітектуру та креслення планів, закінчив теоретичний курс кораблебудування в Англії.

За наказом Петра I за кордоном закуповувалися книги, прилади, зброя, запрошувалися іноземні майстри та науковці. Петро I зустрічався з Лейбніцем, Ньютоном та іншими вченими, в 1717 році він був обраний почесним членом Паризької Академії наук.

У роки царювання Петро I провів великі реформи, спрямовані на подолання відсталості Росії від передових країн Заходу. Перетворення торкнулися усіх сфер суспільного життя. Петро I розширив власницькі права поміщиків над майном і особистістю кріпаків, замінив подвірне оподаткування селян подушним, видав указ про посесійних селян, яких дозволялося купувати власникам мануфактур, практикував масову приписку державних і ясачних селян до казенних і приватних заводів, мобілізацію селян і городян в армію і на будівництво міст, фортець, каналів тощо. Указ про единонаслідування (1714) зрівняв помістя і вотчини, надавши їх власникам право передавати нерухоме майно одному з синів, і тим самим закріпив дворянську власність на землю. Табель про ранги (1722) встановив порядок присвоєння чинів у військовій і цивільній службі не за знатністю, а за особисті здібності та заслуги.

Петро I сприяв піднесенню продуктивних сил країни, заохочував розвиток мануфактур, шляхів сполучення, внутрішньої і зовнішньої торгівлі.

Реформи державного апарату при Петрі I стали важливим кроком на шляху перетворення російського самодержавства XVII століття в чиновницько-дворянську монархію XVIII століття з її бюрократією та служилими станами. Місце Боярської думи зайняв Сенат (1711), замість наказів були засновані колегії (1718), контрольний апарат представляли спочатку “фіскали” (1711), а потім прокурори на чолі з генерал-прокурором. Замість патріаршества була заснована Духовна колегія, або Синод, який перебував під контролем уряду. Велике значення мала адміністративна реформа. У 1708-1709 замість повітів, воєводств і намісництв було засновано 8 (потім 10) губерній на чолі з губернаторами. У 1719 році губернії були розділені на 47 провінцій.

У 1703 році Петро I заклав місто Санкт-Петербург, який став у 1712 році столицею держави. В 1721 році Росія була проголошена імперією.

За Петра I вперше в історії Росії були засновані постійні дипломатичні представництва і консульства за кордоном, скасовані застарілі форми дипломатичних відносин та етикету.

Великі реформи Петром I були проведені також в галузі культури і освіти. З’явилася світська школа, була ліквідована монополія духовенства на освіту. Петром I були засновані Пушкарська школа (1699), Школа математичних і навігацьких наук (1701), медико-хірургічна школа; відкрито перший російський загальнодоступний театр. У Санкт-Петербурзі були засновані Морська академія (1715), інженерна та артилерійська школи (1719), школи перекладачів при колегіях, відкрито перший російський музей — Кунсткамеру (1719) з публічною бібліотекою. У 1700 році були введені новий календар із початком року 1 січня (замість 1 вересня) і літочислення від “Різдва Христового”, а не від “Створення світу”.

За розпорядженням Петра I були проведені експедиції в Середню Азію, на Далекий Схід, до Сибіру та інші, покладено початок систематичному вивченню географії країни і картографування.

Військова реформа

Справою всього його життя було посилення військової потужності Росії і підвищення її ролі на міжнародній арені. Йому довелося продовжувати війну з Туреччиною, що почалася в 1686 році, вести багаторічну боротьбу за вихід Росії до моря на Півночі та на Півдні. У результаті Азовських походів (1695-1696) російськими військами був зайнятий Азов, і Росія вийшла до берегів Азовського моря. У довгій Північній війні (1700-1721) Росія під керівництвом Петра I домоглася повної перемоги, отримала вихід до Балтійського моря, що дало їй можливість встановити безпосередні зв’язки із західними країнами. Після Перського походу (1722-1723) до Росії відійшло західне узбережжя Каспійського моря з містами Дербент і Баку.

У роки Північної війни Петро I створив регулярну армію і військово-морський флот. Основою устрою збройних сил з’явилися рекрутська повинність (1705) і обов’язкова військова служба дворян, що одержували офіцерський чин після закінчення військової школи або служби рядовими та сержантами гвардії. Організацію, озброєння та спорядження, правила навчання і тактики, права і обов’язки всіх чинів армії та флоту визначали Військовий статут (1716), Морський статут (1720) і Морський регламент (1722), у розробці яких брав участь Петро I.

Приділяючи багато уваги технічному переозброєнню армії і флоту, Петро I налагодив розробку та виробництво нових типів кораблів, нових зразків гармат і боєприпасів, створив струнку систему базування флоту на Азовському, Балтійському і Каспійському морях. Було збудовано велику кількість гребних і вітрильних суден.

Піклуючись про моральний дух військ, Петро I нагороджував генералів, що відзначилися заснованим ним у 1698 році орденом Святого Андрія Первозванного, солдатів і офіцерів — медалями та підвищенням у чинах (солдат також грошима). У той же час Петро I ввів в армії сувору дисципліну з тілесними покараннями і смертну кару за тяжкі військові злочини.

Війни Петра

Петро проводив широкомасштабну завойовницьку зовнішню політику. Московська держава насильно експлуатуючи козацькі формування з Малої Русі (України) і Великої Русі (Дону, Яіку, Уралу, Волги) продовжувала розпочату ще за правління Софії війну з Османською імперією (Кримським ханством і Туреччиною) (Кримські походи 1687 і 1689, Азовські походи 1695-96), що завершилися захопленням північного узбережжя Азовського моря й ліквідацією турецько-татарських фортець у нижній течії Дніпра (див. Карловицький конгрес 1696-99 і Константинопольський мир 1700).

Уклавши союз з Данією та польським королем Августом Фредериком, Петро І розпочав Північну війну 1700-21 проти Швеції, в якій українські козацькі формування брали участь як у складі військ короля Швеції Карла XII так і у складі московських військ. Після відкритої підтримки гетьманом Іваном Мазепою Карла XII, Петро наказав знищити гетьманську столицю — Батурин. Царськими військами, якими керував Олександр Меншиков, було замордовано від 10 до 20 тисяч (за різними даними) місцевих жителів. Північна війна, що тривала з перемінним успіхом, закінчилась Ніштадтським миром 1721, який закріпив за Росією колишні шведські володіння в східній Балтиці — Інгерманляндію (з новою столицею царства — Санкт-Петербургом), Естляндію, Ліфляндію, частину Фінляндії і забезпечив Московії вигідне стратегічне становище в Курляндії.

Невдала війна з Османською імперією 1710-11, що закінчилась Прутським мирним договором 1711, позбавила Росію її завоювань на Азовському морі. Зате успішна війна з Персією (Іраном) 1722-1723 зміцнила російські позиції на Закавказзі (було приєднано каспійське узбережжя з містами Дербент і Баку). В області внутрішньої політики Петро І здійснив низку важливих реформ, що мали на меті створення на основі земель колишньої Русі нової імперії — Російської. Для цього планувалася широкомасштабна централізація і розбудова державного апарату, технічна та культурна модернізація.

У 1697-98 Петро побував за кордоном (у Німеччині, Голландії, Англії), де знайомився з різними сторонами європейського життя, техніки й культури. В ході Північної війни була створена (на основі рекрутської повинності) велика регулярна армія. В області влади і управління: утворено новий вищий орган виконавчої і судової влади Сенат (1711); замість старої приказної системи було створено колегії (1718-22), кожна з яких відала певною галуззю чи сферою управління і підпорядковувалась Сенату; запроваджено поділ на губернії (1708); реорганізовано вище церковне управління (ліквідація патріархату й утворення Синоду у 1721).

Петро І створив єдину систему поміщицького замлеволодіння з обов’язковою службою дворянства, запровадив нову систему податків, зокрема т. зв. подушне, видав указ про посесійних селян, за яким власникам заводів дозволялось купувати кріпаків. Практикував масове приписування селян до казенних і приватних мануфактур, мобілізацію селян і міщан в армію на будівництво мостів, фортець, каналів. Петро І вживав енергійних заходів для розвитку промисловості (металургійної, суднобудівної, текстильної тощо) та торгівлі при участі і контролі держави (система торговельно-промислових монополій, зокрема).

Дбав про поширення освіти, головним чином за рахунок завойованих територій (суттєво скоротивши Києво-Могилянську академію), книгодрукування (з 1710 — т. зв. гражданським шрифтом), запровадив юліанський календар (1700). За Петра І почала виходити перша газета “Ведомости” (1702) і силами європейських вчених у Петербурзі була заснована Академія наук (1724). Будь-які прояви політичної опозиції (стрілецький бунт у Москві 1698, т. зв. змова царевича Олексія 1718), соціального і національно-визвольного рухів в різних частинах держави (Астраханське повстання 1705-06, Булавінське повстання 1707-08 на Дону, Башкирське повстання 1717-18) жорстоко придушувались.

Російська імперія

Після перемоги в Північній війні і укладення Ніштадтського миру у вересні 1721 року Сенат і Синод вирішили піднести Петру титул імператора всеросійського з наступним формулюванням: “как обычно от римского сената за знатные дела императоров их такие титулы публично им в дар приношений и на уставах для памяти в вечные роды подписаны”.

22 жовтня (2 листопада) 1721 року Петро I прийняв титул, не просто почесний, свідчення про нову роль Росії в міжнародних справах. Пруссія і Голландія негайно визнали новий титул російського царя, Швеція в 1723, Туреччина в 1739, Англія і Австрія в 1742, Франція і Іспанія в 1745 і, нарешті, Польща в 1764 році.

Політика нищення України

Втім, будучи візіонером для своєї держави, Петро I всіляко перешкоджав незалежності України, висловлюючись про українців: “зело умны, и мы от этого можем быть не в авантаже”. Послідовно проводив централізаторську політику обмеження політичної автономії Лівобережної і Слобідської України.

Знищення Батурина

Після заключення гетьманом Іваном Мазепою угоди зі Швецією (1706) та шведсько-української поразки у Полтавскій битві 1709 за наказом Петра І була зруйнована гетьманська столиця Батурин, а його жителі винищені. За різними оцінками, було знищено понад 14 тисяч жителів Батурина разом із жінками та дітьми. Саме місто після пограбування було вщент спалене й зруйноване, включно із церквами, яких у 20-тисячному місті було аж 40, та монастирем. Понад 30 тисяч явних і неявних прихильників Мазепи було посаджено на палю, колесовано, четвертовано, повішено чи позбавлено життя іншим чином. Для залякування мирного українського населення тіла невинно убієнних сплавляли на плотах.

Нищення Києво-Могилянської академії

У 1709 році цар Петро І примусив скоротити кількість студентів Києво-Могилянської академії із двох тисяч до 161-го, а кращим науково-просвітницьким силам звелів перебратися з Києва до Москви. Зокрема, це Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Туптало, Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький. Саме вони відіграли визначальну роль у культурному розвитку тодішньої Московії.

Знищення гетьманства

Влада гетьмана була обмежена, а після смерті Івана Скоропадського (1722) Петро І не дозволив обрати його наступника. Контроль над державними справами України перейшов у руки Малоросійської колегії (1722), чим фактично було покладено край державній системі управління України. Спроба наказного гетьмана Павла Полуботка відстояти українську автономію привела до нових репресій: гетьман і вища старшина були кинуті до Петропавловської фортеці, де Полуботок помер (1724).

Пам’ять поколінь

За Петра І десятки тисяч українських козаків і селян, посланих на будівництво фортець, каналів тощо, загинули від непосильної праці, хвороб і голоду. 104 версти Ладозького каналу були густо встелені трупами кільканадцяти тисяч українських козаків. «Вікно в Європу» — місто Санкт-Петербург зводилося за примхою самодержця на кістках тисяч і тисяч українців.

Тому не дивно, що Тарас Шевченко про нього писав: «це той перший, хто розпинав нашу Україну». Цар Петро I — один із найжорстокіших катів України. Його злодіяння проти українського народу цілком співмірні зі злодіяннями Гітлера чи Сталіна.

Цитати Петра I

Трьом не вір: бабі, турку та тому, хто не п’є.

Мир — це добре. Але дрімати при цьому не варто, щоб не зв’язали рук, та й солдати щоб не перетворились на баб.

Посилання

• Петро I біографія (рос.)
  
• Народження імперії Петра Великого (рос.)
  
• Лише раби возвеличують своїх катів